Деражненська ЗОШ І-ІІІ ступенів

                                                                                                                   Матеріали з історії школи

 

Свій розвиток освіта в містечку Деражне розпочинає з часів Тадеуша Божедара Подгороденського - дідича (власника) Деражного кін. 18ст. - поч. 19 ст.

 

У 1803 році (за іншими свідченнями в 1819році) було відкрито однокласне приходське фундаторське (таке, що існувало на спеціальному фонді) училище, останнє приміщення якого збереглося до наших днів.

 

Учителя Подгороденський мав підбирати сам. Можна уявити, як мало було тоді на Правобережній Україні шкіл, якщо вчителя Деражненського училища мали затверджувати аж у Віленському університеті (таке собі Віленське райвно). Подгороденський призначав учителеві зарплату в сумі 120 злотих, які мали виплачуватися наперед на початку кожної чверті року. Це був навчальний заклад, в якому могли займатися діти різних віросповідань.

 

В 1857 році вчителя в училищі не було - не знаходилося охочих працювати в поганих матеріальних умовах. Ось якими виявилися шкільні будівлі при огляді перевіркою 10 лютого 1857 року .Училище міститься у двох відведених поміщиком будинках, які є непридатними для школи. „Один близок к разрушению, соломенная крьіша течет, потолки в нескольких местах близки к падению, стены погнулись, поли лежат только кусками, и в нем-то помещается комната и кухня учителя с детьми его, другой хотя и новый, построен не по нормальному плану, тоже для помещения училища по тесноте комнат неспособен; в нем в одной половине живет учитель, а в другой половине нет возможности по дурному состоянию печи, да и холодних служб нет."

 

 З 1861 року змінено назву закладу - стає „Дераженське приходське фундушеве однокласне училище". Належить до Міністерства освіти. В1896 році казна виділила 1500 рублів та ще 300 зібрали жителі Деражного та Углищ. За ці кошти було збудоване нове муроване приміщення.

 

 Як бачимо, утримувалася школа переважно з казни, частину доплачували селяни. На фінансування витрачалося майже 500 рублів на рік. Часто вчителювали випускники духовних навчальних закладів. Учитель отримував 240 рублів від держави та 60 від батьків. Викладачеві Закону Божого також платила держава, отримував від неї 75 рублів на рік. Люди фінансували витрати на сторожа, опалення, освітлення та ремонт будівлі, на що витрачалося в 1890 році – 86 рублів, в 1907 - 115 рублів. 6 рублів у рік держава фінансувала на посібники. Сума зовсім мізерна, якщо зважити що приміром, 1 підручник „Краткой отечественной истории" в 1896 році коштував 30коп.

 

За спогадами жителя села Деражне Єпіка Кузьми 1905 р.н., можна відтворити хронологічну канву існування школи в селі цього періоду.

 

 У 1910-1912рр з ініціативи поміщика Д.ФАндро земська управа постановила побудувати школу в селі Деражне. Вона була приходська, навчання велося тільки до 4 класів. Приміщення нинішньої школи включає в себе - праве крило будівлі 1912 року. До цього часу навчання проводилося в будинку, де зараз розташована сільська бібліотека. Коли навчання почалося в новій школі будинок сучасної бібліотеки став квартирою для вчителів. Навчання в новій одноповерховій школі велося до 1915 року, до того часу, коли в наше село вступили під час Першої світової війни австрійці та німці. Вчителі Олексій Петрович та Костянтин Петрович Богданови пішли на фронт і в Деражне не повернулися. Доля їх не відома.

 

Якщо ми звернемося до топонімічних досліджень Олени Прищепи, то можемо перевірити той факт з спогадів Єпіка Кузьми, що Дмитро Андро в цей час очолював роботу Рівненського повітового земства, а сам мав маєток в селі Деражне Рівненського повіту. Отож, й опікувався освітою в рідному містечку.

 

 У. Першу світову війну в приміщенні школи стояв госпіталь. Навчання відновилося в 1917 році під час Першої Республіки, коли в Україні діяла Центральна Рада. Школа була начальна - так вона іменується в одному із документів того часу .„Рівненська повітова шкільна Рада призначає вас замістителем учителя-вояки до Деражненської начальної школи 13 листопада 1917 року". А призначення отримала Бас Гликерія Георгіївна.

 

Варто доповнити дану інформацію про школу цього часу спогадами жительки села Деражного Лук'янчук Р.П. Вона згадує, що школа у цей час носила ім'я Т.Г. Шевченка. Підтверджує відомості про те, що саме першою вчителькою була мешканка

 

 с. Деражне, випускниця Рівненської жіночої гімназії Бас Гликерія.

 

 Далі Раїса Петрівна згадує, що у роки Першої Республіки на території нашого села діяла і „Просвіта".Основний склад її членів-церковний хор, учителі. Просвітяни організували хату-читальню, де зберігали книги українських письменників, ставили українські вистави, п'єси.

 

 Школа у цей період стала національною, українською. Проте 1920 року національне відродження зазнало поразки. У 1921 році за Ризьким мирним договором територія нашого краю відходить до складу панської Польщі.

 

 Навчання відновилося у школі, але велося польською мовою, бо українська була заборонена.

 

У 1924 році школа стала семилітньою. До четвертого класу діти навчалися українською мовою, а з четвертого - польською. Рідна мова викладалася як предмет. У книзі-звіті про школи Речі Посполитої за 1925-1926 н.р. говориться, що в Деражному 5 вчителів -103 учні, 2 вчителі - 65 учнів, 3 класні кімнати -102,7 кв.м., 1 класна кімната - 61,8 м.кв.

 

У 1925-1927рр. було добудовано 2 поверх школи. В цей гіеріод вона носить ім'я національного героя Польщі Тадеуша Костюшка, якому в Деражному було встановлено пам'ятник. Кругом школи був засіяний газон: садили червоні і білі калачики, два сорти високих троянд - з одного боку червоного, а з іншого - білого, це нагадувало польський прапор. До 1939 року навчання велося польською мовою. На всіх шкільних свідоцтвах, виданих у цей час, стоїть польський герб та пише лише польською мовою.У польській школі було ряд традицій. Найцікавіша з них - відзначення свята Матері, яке проводилося на початку травня. А влаштовувалося воно так. В суботу перед святом усі учні школи з 1 по 7 клас ішли в ліс по квіти, а потім залишалися в школі семикласники і складали букети. В неділю під час святкового концерту квіти дарували матерям.

 

 Була ще й така традиція. В суботу навчання закінчувалося в усіх класах одночасно. Взимку старші учні брали менших, садовили на санчата і спускали з гірок. Влітку щосуботи ходили купатися до Горині: дівчата з одного боку річки, а хлопці - з іншого. У школі була бібліотека, а в кожному класі свої бібліотечки. Була запроваджена шкільна форма - буденна і святкова. Буденна: гранатові (темно-сині) блузки і сорочки у хлопців, фартушки із чорного сатину і білим комірцем у дівчаток. Святкова: білі блузки і сорочки, гранатові спіднички і штани.

 

 Як відомо, у 1939 році було встановлено в Західній Україні Радянську владу. Школа запрацювала в новому руслі. За підсумками контрольних опитувань - учні слабо засвоїли ряд дисциплін, тому навчання понизили на 1 клас. Згідно картки про успішність, поведінку та відвідування учня школи цього періоду можна звернути увагу на дві цікаві графи: іспитова та випускна переводка. У 1941 році було окуповано Україну німецькими загарбниками, школа працювала. Було видано документ учениці Деражненської школи- це свідоцтво про навчання, видане гебітскомісаром в Костополі- відділом освіти. Нова влада дозволила навчання дітей і православне віросповідування. На цьому документі стоїть печатка з тризубом, а запис зроблено двома мовами - українською і німецькою.

 

 І напевно, не випадково школу в цей важкий час очолив син священника, дяк Хрестовоздвиженської церкви, член УПА - Микола Гаськевич. Ця людина користувалася у селі великою повагою і авторитетом. Доля його трагічна - загинув у 1942 році від руки зрадника.

 

 Можна зробити доповнення із спогадів старожилів села: під час окупації в приміщенні школи німці зберігали зерно, яке забирали в мирного населення. Тому з січня 1943 року в школі ніхто не навчався. У червні 1943 Деражне повністю згоріло.

 

 10 грудня 1944 року голова виконкому Рівненської обласної ради депутатів трудящих на першій нараді селян області зазначає: „В Деражненському районі не залишилось не однієї цілої будівлі, але на сьогодні силами місцевого населення побудовано нову двоповерхову школу". Про це писали в місцевій газеті 1945 року. Отже навчання відновлено - школа семилітня.

 

 Жителька села Бас Л.В. 1934 р.н. розповіла, що з 1949 по 1952 рік починає діяти школа з 10 -річним навчанням. Щоб навчатися у 9-10 класах, потрібно було платити по 50 карбованців на рік. Перший випуск десятикласників відбувся в 1952 році. 16 із 17 перших випускників здобули вищу освіту.

 

 Школа розвивається, кріпне своїми досягненнями і в 60-70 рр. Яскравою сторінкою в історії цього часу стає спортивно-масова робота, яку очолив Бас П.Г. - хороший спеціаліст, умілий організатор. За перші чотири роки своєї діяльності він підготував сильну команду з легкої атлетики, і у 1962 році учні школи мали призерів обласних змагань з лижних гонок. Волейбольна команда на поч. 70 років виборола першість області, стала учасником республіканських змагань.

 

 Протягом 1972-1977 років - здійснено добудову школи, а у 1984 - зведено комплекс трудового навчання.

 

Ще однією яскравою сторінкою в діяльності школи є пошукова діяльність червоних слідопитів, які під керівництвом учителя Войцешка Я.О. зібрали матеріали про визволення с.Деражного тувинськими добровольцями, і протягом ЗО років підтримували дружні зв'язки із тувинськими школярами.

 

Ще один етап становлення і розвитку Деражненської школи - 90-ті роки 20 ст. Це роки позначені знаменною подією в історії нашого народу. Україна стала незалежною, суверенною державою. А це багато для освіти, і зокрема школи: українська мова здобула статус державної, розпочато роботу щодо відродження, вивчення національних звичаїв, традицій, обрядів, оновлено зміст навчання і виховання.

 

 

Директори Деражненської середньої школи

 

 

1.Циганок Віталій Тарасович - 01.10.1944 -08.03.1957

 

2.Моїк Кость Якович - 08.03.1957- 15.07.1957

 

3.Шипоша Семен Михайлович - 15.07.1957-01.09.1958

 

4.Джигерей Степан Мусійович - 01.09.1958- 10.11.1958

 

5.Гриценко Катерина Василівна - 10.11.1958 – 01.02.1959

 

6.Джигерей Степан Мусійович - 01.02.1959 - 01.09.1960

 

7.Гапчин Ольга Пилипівна - 01.09.1960 -01.09.1961

 

8.Живилко Петро Савович - 01.09.1961 -01.09.1965

 

9.Мамон Володимир Михайлович - 01.09.1965 -15.08.1969

 

10.Лукянчук Борис Олексійович - 15.08.1969 -01.09.1990

 

11.Кисельова Галина Микитівна - з 01.09.1990