Історія села

  

ІСТОРІЯ СЕЛА ДЕРАЖНЕ

 

Назва села Деражне походить від слова «деражня», яке в свою чергу означає «місце первинної обробки деревини». Село в певний час називали Деражня, Деражно, Деражне. 

Свою історію с.Деражне розпочинає в глибинах 12-13 століть. В 12 столітті Київська Русь уже була роздроблена на окремі князівства, серед яких виділялося і Волинське князівство. У 1199 році Володимир- Волинський князь Роман Мстиславович об’єднує Галицьке і Волинське князівства в Галицько-Волинське. 

Для розвитку суспільно-економічних відносин в цей час для Волині характерне посилення росту монастирського землеволодіння, перетворення вільних общинників у феодально-залежне населення. Особливо великі землеволодіння були зосереджені в руках Почаївського монастиря. Тут, протягом століть, велася адміністративно-господарська документація, згодом частково опублікована в 1898 році. 

Згідно з цією документацією, одна чи з найперших письмових згадок про с.Деражне у документі №51 за червень-серпень 1274 року така: «Ігумен монастыря Поча Дева Андрей презначи законников….Лаодикия, Максентия и Кастория в монастырь Деражненский». Якщо зважати на те, що монастирі засновувалися там, де проживало багато людей і , враховуючи вигідне в стратегічному і комунікаційному відношенні розташування поселення, можна зробити висновок, що воно, як на ті часи, уже було великим. 

На початку 14 століття внаслідок міжусобиць між князями і нашестя татар, Волинь попадає під владу Литви, а після Люблінської унії 1569 року, її захоплює Польща, утворивши державу Річ Посполиту, яка панувала на Волині більше двох століть. 

До 1596 року Деражне числиться за князем Юрієм Чарторийським, до 1621 року- за Янушем Острозьким, потім деякий час ним володів князь Самуїл Корецький. За переписом від 7 червня 1622 року Деражно – місто князя Олександра – Януша Заславського воєводи Краковського. Католики запанували в Деражно 1614 року, коли син князя Василя-Костянтина Острозького, перший в роду католик князь Януш збудував тут костел. Він же надав містечку магдебурзьке право. 

З плином часу Деражне розростається і на карті Т. Маковського (1613р.) воно зафіксовано як місто. 

Після возз’єднання України з Росією (1654р.) Волинь залишилася під владою Польщі. 

За переписом 1677-79рр. Деражне – містечко князя Радзівілла. Тільки після поділів Польщі ( 1793-1795 рр.) волинські землі були возз’єднані із землями, що входили в Російську державу. Отже, Волинська губернія стала частиною Російської імперії. З 1797 року центром губернії стало місто Житомир. 

Після третього поділу Польщі власником Деражне стає Тадеуш-Божидар Подгороденський. Він володів більш як 2 тис. десятин землі, тримав вотчину, суконну мануфактуру, на якій працювало 42 робітники. У 1816 році за рік вироблено 2300 аршинів сукна і 250 аршинів байки. Підгороденський створює у 1803 році в с.Деражне школу. Запрошує великого майстра садово-паркової архітектури Діонісія Міклера, який засновує парк. У цей час був збудований і палац Подгороденського (спалений в 1915 році і відбудований графом Романом Потоцьким). 

Російські царі щедро роздавали Волинські землі. Деражне стає власністю Федора Андро – офіцера лейб гвардії гусарського полку, сина французького емігранта А.Ф.Андро де Лайжерона. На території церкви поховані син і онук Федора Андро. Майже три роки жила в с.Деражне дружина Ф.Андро Анна Оленіна, з якою зустрічався О.С.Пушкін і присвятив їй цілий ряд прекрасних творів. Похована А.Оленіна на території жіночого монастиря у Корці, де була садиба молодшої дочки Ф.Андро. 

Після скасування кріпацтва – на Волині зростає промисловість, товарне землеробство. Після вводу в дію південно-західної залізниці відпала необхідність у Горинському водному шляху. Наприкінці 19 століття за згадкою сучасника : « Деражне – містечко нічим неприглядне, окрім чудового парку, закладеного садівниками англійської школи». 

У 1909 році село належить до Ровенського повіту, Деражнянської волості. В ньому 123 двори, 729 жителів, знаходиться поліцейський стан – 5 чоловік ( 1 мировий посередник, 3 мирових судді, 1 слідчий ). 

Під час І Світової війни село Деражне було зруйноване. 

У 1910 році власником села стає Дмитро Федорович Андро, якому належало 600 моргів орної землі, 930 моргів лісів, 420 моргів сінокосу. 

На 01.07.1939 року с.Деражне Деражнянської волості стає власністю Романа Потоцького, який мав 882 га орної землі, відбудовує палац Підгороденського, створює кінний завод. 

У вересні 1939 року основна частина західноукраїнських земель, які перебували до того часу у складі Польщі, була возз’єднана з Українською РСР. 4 грудня 1939 року була утворена Ровенська область і Деражненський район, який проіснував до 1959 року 

Мирне життя було перервано нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Вже 28 червня 1941 року село Деражне було окуповане загарбниками. Найбільш трагічним роком в історії містечка Деражно став 1943. Село окупанти палили двічі. Перший раз окремі хати за списками, підготовленими зрадниками, за тиждень до Великодня. Другий раз на Вознесіння. Тоді було спалено усе село і церкву. Окупація тривала до 30 січня 1944 року. 

У 1945 році з ініціативи місцевих жителів відбудовано школу, у 1947 році- церкву. У березні 1945 року утворюється колгосп, відкривається лікарня. Деражненське лісництво відкривається в 1963 році, у 1965 році у с.Деражне здано в дію електропідстанцію.

 

 

Коротка історична довідка с.Бичаль

 

Село Бичаль Костопільського району Рівненської області належить до Деражненської сільської ради. Воно розміщене на лівому березі річки Горинь. До села прилягає луг, на північ – поле. До районного центру міста Костопіль –

35 км., до найближчої залізничної станції Клевань – 22 км, до обласного центру міста Рівне - 45 км. Дворів – 252, жителів – 695.

Як свідчать археологічні пам’ятки, територія поблизу села була заселена в добу бронзи. У V-VII столітті вона була заселена слов’янським племенем дулібів. З ІХ по ХІІ століття край входить до складу Київської Русі, поблизу в цей час поблизу села виникають два городища-украплення: одне на південь в заплаві річки Горинь, друге – на сході від сучасного села. Вони були форпостами у боротьбі князів проти ворогів.

Після політичного розпаду Київської Русі територія входить до феодального удільного Волинського князівства. За часів князя Мстислава Волинське князівство поділилося на Володимирське та Луцьке. До Луцького князівства увійшла і територія нашого села.

На початку 14 століття Волинь попадає під владу Литви, а після Люблінської унії /1569 р./ її загарбала Польща. Волинські землі на 4 століття входили до складу Польщі.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького(1648-1657рр.) жителя села Бичаль підтримували козацькі загони.

Вперше в писемних пам’ятках село згадується в 1577 році. На підставі Кульбушівської трансакції село Бичаль було передано князю Сангушку.

Село було невелике, розташоване по 5-6 хат на більш зручних місцях. За наказом польської магнатки Єфросинії Збієвської в кінці 18 століття хати з окраїн були знесені в одне місце. Новостворене село налічувало 49 дворів.

В кінці 1779 року в селі була побудована уніатська церква , як дарунок польської магнатки Єфросинії Збієвської селянам-кріпакам.

З 1795 року, після третього поділу Польщі, територія села входить до складу Деражненської волості Ровенського повіту Волинської губернії.

На початку ХІХ століття село Бичаль належало графу Льву Станіславовичу Ворцелю.

В 1861 році селяни підтримували виступи в селі Деражне, що були викликані селянською реформою.

Після скасування кріпацтва землю в оренду взяв єврей Чміль, потім орендатор Черніцкий. Останній не виплатив орендної плати за землю, тому що була дуже велика повінь, яка затопила луки і поля. Земля була продана з аукціону, а сам Черніцкий виїхав за кордон. На початку 20 століття землю в оренду взяв Сухівецький. Частина землі була непридатна для посіву і за заявою Сухівецького спеціальна комісія дала вказівку посадити ліс. В 1904 році на непридатних місцях висадили ліс, урочище Посадка.

Церковнопарафіяльна школа в селі була відкрита в 1887 році. В кінці століття в ній навчалося «20 хлопчиків та 8 дівчаток». Завідувачем школи був священик Василь Михайлович Теодорович.

Багато лиха селянам принесла перша світова війна. Село входило до прифронтової смуги. Тут перебували військові частини 3 і 8 російських армій, які влітку 1916 року здійснювала Луцький прорив. В честь прориву в селі було встановлено пам’ятний знак - залізний хрест на високому горбі. В центрі села стоїть старовинний парк – свідок Брусиловської наради, де вирішувалось питання наступу російської армії. Загиблих воїнів з почестями ховали на цвинтарі біля церкви.

За Ризьким мирним договором 1921 року територія Рівненщини ввійшла до складу Волинського воєводства з центром у м. Луцьк.

В 1934 році в селу була створена ОУН(організація українських націоналістів). Активними членами організації були Шабаровський Василь Юхимович, Чернецький Степан Семенович, Бачук Петро Лукашевич, Скуба Микита Іванович. Діяла в селі «Просвіта». Була відкрита хата-читальня в хатині Чернецьких.

Восени 1939 року основна частина західноукраїнських земель, які перебували до того часу у складу Польщі, була возз’єднана з Українською РСР. 4 грудня 1939 року була утворена Ровенська область. З 1940 року село входить до новоутвореного Деражненського району.

З 28 червня 1941 по 14 січня 1943 року село було окуповано фашистами. В 27 травня 1943 року село було повністю спалене загарбниками. Під час каральних акцій загинуло 37 мирних жителів. З 1942 року 158 бичальців влилося в ряди УПА. 78 з них загинуло в рядах повстанців. Репресовано 60 чоловік. На фронтах війни загинуло 25 чоловік. А повернулося після Перемоги – 34 учасники бойових дій.

З 1940 по 1959 рік в селі діяла сільська рада. Першим сільським головою був Адамчук Кіндрат Григорович.

В 1950 році було утворено колгосп «Комсомолець» - першим головою став Кондратюк Василь. На хуторах утворений колгосп «Нове життя» - голова Ковальчук Радіон. З 1961 року колгосп «Комсомолець» в селі Бичаль був об’єднаний з колгоспом «Імені Сталіна» села Деражно. Новостворене господарство дістало назву «Світанок».

В повоєнні роки в селі було відкрито культурно-освітні установи: клуб відкритий в 1954 р. Сучасне приміщення восьмирічної школи - в 1958 році. Медпункт - в 1960 році, бібліотека – 1961р. Магазин – в 1959 році.

Сьогодні на території села діють: сільський клуб, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, 4 торгові точки, медпункт, бібліотека.